Кожен із нас народжується не чистою табличкою (як казали древні
філософи: tabula rasa), а має певний набір генів: закодованої
інформації попередніх поколінь. Генетично закладена основа людської
особистості називається темперамент. Тому діти, які народжуються в
одній сім’ї, можуть помітно відрізнятися одне від одного, незважаючи на
те, що виховуються батьками однаково. Не раз ми чуємо бабусині вигуки:
«О, наша Оленка точнісінько така, як її тато в дитинстві, і така ж
бешкетниця». А про Оленчину сестричку-близнючку говорять: «а ця — повна
її протилежність, така спокійна та серйозна, як її мама». Проте кожна
людина (адже ми наділені свідомістю та розумом) може впливати на свій
темперамент. І ми не діємо за однаковими алгоритмами все життя.
Здатність змінювати свій темперамент називають характером. Характер
дозволяє людині приборкати небажані біологічні інстинкти та нахили, а
натомість якнайкраще використати позитивні риси свого генетичного
багажу.
Чотири типи темпераменту (сангвінік, холерик, флегматик та меланхолік) описав ще давньогрецький лікар Гіппократ. Але й сьогодні сангвінік
залишається, таким же, як і дві з половиною тисячі років тому:
життєрадісний, рухливий, товариський, легко переключається з однієї
роботи на іншу, ненавидить одноманітність. А відомий письменник і лікар
Антон Чехов називає сангвініка «постійним у своїй непостійності... Усі
враження діють на нього легко і швидко: звідси виникає легковажність...
або взагалі нічого не читає, або читає запоєм. Тільки те і робить, що
любить. Одружується несподівано... Жінка-сангвінік — найкраща жінка,
якщо вона не дурна».
Холерик — енергійний, поривчастий,
запальний, неврівноважений і в поведінці, й у вчинках. Відомий вчений
академік Іван Павлов зауважував, що «це бойові типи, завзяті, легко і
швидко роздратовуються». Чехов описував цей тип темпераменту так:
«холерик: жовчний... очі крутяться в орбітах як голодні вовки...
Дратівливий, глибоко впевнений, що зимою «чорт зна як холодно», а літом
«чорт зна як спекотно». Жартів не розуміє. Як чоловік і приятель —
неможливий; як підлеглий — майже неможливий; як начальник — нестерпний
і небажаний».
Людина з флегматичним темпераментом —
повільна, врівноважена, спокійна, незворушна та завзята у праці.
Вивести із себе флегматика практично неможливо. Проте, якщо він вже
вийде із себе, це буде нагадувати бурю, яка ламає все навколо. Ось, що
Чехов писав про флегматика: «зовнішність звичайнісінька, незграбна.
Завжди серйозний, тому що ліньки сміятися. Неодмінний член усіляких
комісій, засідань… на яких нічого не розуміє і дрімає безсовісно. На
все згодний, ні на що не скаржиться, податливий. На службі — щасливий».
Типовим флегматиком є П’єр Безухов із всесвітньо відомого роману
Л.Толстого «Війна і мир».
Меланхолік — це особистість
надзвичайно вразлива, тиха, несмілива, швидко засмучується та любить
самотність. Кожну невдачу людина з меланхолічним типом темпераменту
сприймає як власну трагедію. Прикладом типового меланхоліка може бути
віслючок Іа із мультфільму про Вінні-Пуха, який оглядав своє
відображення в калюжі приказуючи: «Жахливе видовище, і з цього боку
нічим не краще».
Особливості темпераменту виявляються від самого
народження. Тому їх і слід ураховувати батькам та вчителям. Так, у
школярів-сангвініків слід виховувати концентрацію уваги та посидючість.
Ці діти страшенно рухливі і про таких говорять: «його всюди багато».
Для маленьких сангвініків характерна підвищена емоційна збудливість та
експресивність. Учням із сангвінічним типом темпераменту дуже важко
надовго зосередити увагу на чомусь одному. Цим дітям надзвичайно
важливо мати якусь цікаву справу (або краще — кілька), бо, якщо в них
її немає, то вони стають млявими, починають нудьгувати або, навпаки,
шукають нових збудників: розважаються та бешкетують. Тому вчитель має
подбати про те, щоб діти-сангвініки не сиділи на уроці без діла.
Діти з флегматичним темпераментом
недостатньо рухливі та мають дещо уповільнені реакції. Бажано, щоб
учителі включали їх у виконання завдань, які сприяють виробленню
більшої швидкості реагування та моторної рухливості. Проте важливо не
переборщити, бо постійна стимуляція школярів-флегматиків, навпаки, має
гальмівний ефект. Тоді вони стають ще млявішими, інертними, справжніми
«копухами».
Діти-меланхоліки, мабуть, потребують
найбільшої уваги, бо вирізняються серед інших надзвичайною емоційною
чутливістю та сором’язливістю. Ці діти надзвичайно творчі і бажано
переключити їхню емоційність (особливо меланхолію) в це русло. З учнів
із меланхолічним типом темпераменту виходять гарні поети, письменники,
актори, музиканти та художники.
Діти-холерики легко
концентрують увагу на тому чи іншому навчальному предметі, але погано
переключають її (внаслідок слабкості гальмівного процесу). Вчитель має
організувати все, щоб полегшити їм успішне переключення уваги.
Школярі-холерики збудливі, запальні, схильні до афектів. У таких учнів
слід виховувати гальмівні механізми. Бо в цих дітей бувають підвищені
реакції підкоркового походження.
Звичайно, особливості
темпераменту позначаються на навчанні та праці. Але кожен з учнів,
незважаючи на різний темперамент, може досягти успіхів у навчанні,
просто у кожного буде свій шлях. Варто пам’ятати, немає «поганого» чи
«хорошого» темпераменту, кожен тип має негативні та позитивні
психологічні риси. До того ж не так уже й часто зустрічаються люди, що
мають якийсь певний темперамент. Найчастіше це комбінація двох, а іноді
й трьох темпераментів.
Люди, які досягли успіху в житті
(освічені, обдаровані, щасливі у коханні та матеріально забезпечені) —
це ті, хто повною мірою використав свій генетичний скарб. Характер цих
людей є досить сильний, щоб подолати злого «внутрішнього Мінотавра» і
використати найкращі психологічні характеристики свого темпераменту.
Адже кожен із нас має шанс стати гармонійною особистістю.
