Коли Скарлетт було три роки, вона вперше довідалась що таке акторська гра і сказала матері, що дуже хотіла б грати й сама. Улюбленим її фільмом на той час була картина “Брудні танці”. Дівчинка була зачарована кіно і яскравими актрисами золотих часів Голівуду і коли їй виповнилося сім років зрозуміла, що справді хотіла б стати актрисою. Тоді Скарлетт вирішила пройти прослуховування для реклами, взяти участь в котрому їй запропонував друг сім’ї. Але вся її рідня, крім брата, була проти, тож розчаруванням Скарлетт не було меж, коли вона була змушена відмовитися. Проте, інтерес до кіно у відмовою у дівчинки не відбили. Вона продовжувала вчитися на переглянутих кінострічках влаштовувати рідним театральні вистави. У восьмирічному віці Скарлетт побачила фільм "Мовчання ягнят", який надовго став її улюбленим фільмом і в подальшому дуже вплинув на її досить критичні смаки в кіно. Скарлетт все ще прагнула будь-що стати актрисою, одного разу в підземці навіть влаштувала матері істерику. Тоді-то її ненька нарешті зрозуміла, наскільки серйозним було бажання доньки і вирішила відправити її навчатися в знамениту школу Лі Страсберга, де дівчинка протягом трьох років мала можливість грати перед аудиторією. А справжнім дебютом можна назвати її роль у професійній постановці "Sophistry" небродвейського виробництва, де Скарлетт виступила проти Еттана Гоука.

Мати серйозно зайнявшись кар’єрою доньки почала водити її на різноманітні прослуховування для кінофільмів і фактично стала її менеджером. І старання її не були марними. Першими ж роботами в кіно для Скарлетт Йохансон стали фільми “Норт” (North), “Праве діло” (Just Cause), “Якщо Люсі впаде” (If Lucy Fell) та “Бабине літо” (Fall). Хоч її поява в кожному з них була досить недовгою, проте чудовим було вже те, що дівчинка поділяючи екран з Брюсом Віллісом і Шоном Коннері вже тоді проявила свій потенціал і здібності грати дуже натурально. Скарлетт додавала дещо від себе до всіх своїх ролей, що можуть зробити не багато молодих акторів. Справжнє визнання Скарлетт отримала в 12 років як Манні у фільмі “Манні і Ло (Злодюжки)” (Manny&Lo), що вийшов у 1996 році. Вона зіграла дівчинку-сироту, за роль якої заробила свою першу номінацію на премію Independent Spirit Award як найкраща актриса.

Коли Скарлетт виповнилося 13 років, її батьки розлучилися, проте сумувати дівчині не було коли – вона була суцільно поглинута зйомками. А незабаром Скарлетт довідалася, що у неї зявився ще один брат, Крістіан, від другої дружини батька.

Наступним досягненням Скарлетт стала майстерно виконана нею в 1998 році робота у фільмі Роберта Ретфорда “Заклинач коней” (The Horse Whisperer), де вона зіграла убиту горем Ґрейс МакЛін, яка втратила ногу і найкращого друга в одному нещасному випадку, і з таким тягарем продовжує свій життєвий шлях. Сам фільм отримав не лише схвальні відгуки, але роботу Скарлетт хвалили всі - вона навіть отримала премію YoungStar Awards за краще виконання юною актрисою драматичної ролі, а також чимало номінацій на інші престижні кінопремії. І саме тоді Роберт Ретфорд зробив знамениту заяву: "Скарлетт із 13 йде в 30".

Після серії драматичних ролей Йоханссон знялась у сімейній комедії “Мій братик Бейб” (оригінальна назва - My Brother the Pig) та чорній комедії – кінокоміксі Даніеля Кловса “Світ Примар” (Ghost World). В останній вона грала 18-річну Ребекку тоді, коли їй самій було лише 15.

Наступнми роботами актриси стали дві високоякісні картини. У драмі “Американська рапсодія” (American Rhapsody), сценаристом і режисером котрої виступила Єва Ґардос, Скарлетт зіграла роль С’юзі, за що була відзначена особливою премією Young Artist Awards. Другою такою роботою стала драматична картина “Чоловік, якого не було”(The Man Who Wasn't There) братів Коен з Біллі Боб Торнтоном в головній ролі. Завдяки останнім якісним фільмам актриса підвищила свою репутацію і тепер її слава була на зльоті.

У 2002 році Скарлетт знялась у молодіжному трилері “Атака павуків” (Eight Legged Freaks), де вона зіграла дочку шерифа, якому довелося боротися з велетенськими павуками. Цього ж року дівчина успішно завершила навчання у Професійній Дитячій Школі Мангеттена і вирішала для вивчення кіномистецтва наступного року вступити до нью-йоркського університету “Purchase University”. Скарлетт приклала всі зусилля для вступу, але, на жаль, не була зарахована.

Тоді вона вирішила спрямувати всю свою енергію на кар’єру, і відстрілялася одразу у трьох фільмах – “Труднощі перекладу” (Lost In Translation) в Токіо, “Найвищий бал” (The Perfect Score) у Ванкувері та “Дівчина з перловою сережкою” (Girl with a Pearl Earring) у Люксембурзі.

У фільмі Софії Копполи “Труднощі перекладу” 17-річна Йоханссон представила зворушливе виконання Шарлоти, молодої нареченої, яка під час перебування в Японії починає стосунки з пересиченою кінозіркою у виконанні Біла Мюррея. Це був шалений хіт, починаючи з його світової прем’єри на Венеціанському кінофестивалі, де нагородою Скарлетт став приз за кращу акторську гру (Upstream Prize for Best Actress), і закінчуючи високими оцінками як кінокритиків, так і звичайних глядачів.

В адаптації популярного роману про живописця Верміра, натхненницею і моделлю котрого для створення портрету Дівчини з перловою сережкою стала молода служниця, головну роль у виконанні Скарлетт кінокритики відзначили черговою хвилею номінацій, хоч премією молоду актрису цього разу не порадували.

Далі Скарлетт взялась за роботу над проектом, з якого не зводила очей ще з 2000 року. Картина “Любовна лихоманка” (або дослівно - Любовна пісня для Боббі Лонґа - A Love Song for Bobby Long) нарешті була забезпечена необхідними фінансами і влітку 2003 року в Новому Орлеані розпочалися зйомки, партнером Скарлетт цього разу став Джон Траволта (John Travolta), і закінчились перед посеред сезону нагороджень 2003/04.

Для наступних зйомок, адаптації п’єси Оскара Вілда “Віяло леді Віндермер", Скарлетт поїхала в Італію, де вона зіграла роль леді Віндермер. У нас фільм отримав назву "Хороша Жінка" (A Good Woman).

В 2004 році нарешті вийшов “Найвищий бал", та через його запізнення ні критикам, ні аудиторії не сподобалась ця підліткова комедія – всі лише те й робили, що порівнювали його попередніми шедеврам Скарлетт. Але цього року були й нові плоди. У мультфільмі “Губка Боб - квадратні штани” (”The Spongebob Squarepants Movie”, 2004) голосом Скарлетт заговорила Мінді, в цьому проекті вона працювала з одним із серцеїдів свого дитинства - Девідом Гасселгоффом. Фільм “Крута компанія” (”In Good Company”, 2004) приніс їй роль Алекс Фореман, як говорить Йоханссон, це тип жінки, яким вона могла б бути, якби у неї не було вибору - дуже холодна, дуже спокійна і дуже чесна.

Цього ж року, після відвідування однієї із престижних церемоній нагородження Скарлетт отримала малоприємний досвід пов'язаний з плітками навколо свого імені – всюди в інтернет-виданнях писали про те, що вона займалась в ліфті сексом з Бенісіо Дель Торо. Проте заздрісники не завадили їй отримати престижну нагороду найкращої актриси - Best Actress BAFTA, яка по суті є британським еквівалентом Оскара. Після чого Академія кіномистецтв AMPAS (Academy of Motion Picture Arts and Sciences) запросила її приєднатися до організації.

Урочистий стиль Скарлетт повернув чарівність минулих років. Її все частіше стали порівнювати із "голівудськими богинями" - Мерилін Монро і Лорен Бакол. А підбиваючи підсумки року чимало журналів включили її до своїх рейтингів – хтось називав її кращим початківцем року, інші людиною з найкращим смаком в одязі, але обминути нову зірку увагою вже не могли.

Крім світу кіно Скарлетт проявила активність і у світі моди: за контрактом з Келвіном Кляйном (Calvin Klein) вона стала обличчям для їхнього нового аромату "Eternity Moment", а також брала участь в кампанії осінь-зима 2004/05 Луі Віттона. У січні 2006 було укладено багатомільйонну угоду з L’oreal – Скарлетт стала обличчям нової лінії кольору “HIP High Intensity Pigments”. За деякими даними, Йоханссон отримала 3 мільйони доларів, а очікувані прибутки компанії протягом першого року продажів складають 50 мільйонів.
В жовтні 2004 року Йоханссон починає роботу під керівництвом Майкла Бея над футуристичним трилером “Острів” (The Island), що зображує середину 21-го сторіччя. Тут вона зіграла одну із головних ролей на пару з Еваном МакҐрегором. Фільм вийшов на екрани 2005 року, Скарлетт активно просувала його в усьому світі, відвідувала прем’єри і прикрашала обкладинки десятків журналів. Але відповідь на бойовик Майкла Бея була невтішною - і в касових сборах і у відгуках критиків.
У 2005 році Вуді Ален доручив Скарлетт роль Нолі Ріс у фільмі “Матч Пойнт” (Match Point), що вийшов на екрани лише у Велибританії. У той же рік була “Чорна орхідея” (в оригіналі - Чорна жоржина - The Black Dahlia) режисера Брайана Де Пальми, - адаптація роману Джеймса Еллроя про Голлівудське вбивство 1947-го. Тут Йоханссон зіграла Кей Лейк в компанії з Гіларі Свонк і Джошем Гартнеттом.
На черзі ще чимало проектів і релізів для завжди зайнятої Йоханссон. У 2007 році на екрани виходить стрічка “Щоденники няні” (The Nanny Diaries), а попереду на нас чекають ще свіжіші роботи - “Mary Queen of Scots” (2008), “ The Spirit” (2009), “Pompeii“ (2009), “He's Just Not That Into You“ (2009), “Woody Allen Spanish Project“ (2008), “The Other Boleyn Girl“.
Скарлетт доводить свої природні акторські здібності знову і знову. Вона визнана однією з самих багатообіцяючих молодих актрис Голівуду. Але займається кіно вона не заради грошей, а швидше ради кар'єри. Це є і завжди було пристрастю її життя. Немає ніякого сумніву в тому, що вона продовжить вибирати екстраординарні ролі і гратиме їх з тією ж чуттєвістю і глибиною.