 Чи буває вічне кохання? Чи буває воно таке, як у кіно - на все життя?
Чи можливо ці відчуття пронести через 40-50 років суспільного життя?
Так, цілком можливо, скажуть романтики та закохані. Адже коли ти
закохана і в тебе на очах рожеві окуляри, все здається можливим. Заради
нього на край світу? Легко! З милим і рай в шалаші? Точно. А коли ти
дивишся на нього, кріз оті самі окуляри, здається, що ві будете з ним
аж до самої старості...
Скільки віршів написано, скільки фільмів перезнято про про кохання...
Бо воно як та медаль, має дві сторони - може будувати, творити,
народжувати, а може руйнувати та вбивати (як оті Ромео та Джульєтта).
Не дарма ті люди, які прожили разом 20 ато й 30 років кажуть, що
кохання треба берегти, неначе насіння, бо як усі знають, що посіеш....
Якщо кохання берегти та доглядати за ним, як за деревцем, поливати
його, доглядати за ним, разом, бо в односторонньому порядку нема сенсу,
то отримаєте років через 30 гарний плод - вічне (ну, нехай не зовсум
вічне, але довге та міцне) кохання.
Та, нажаль, неповага чи дурість одного здатна в одну секунду зруйнувати
віру в те, що кохання існує. І люди, які зневірилися у коханні будуть
казати, що його взагалі нема, є тільки підлість, та всі люди
підступні... Тут в мене виникає питання, а чи вміємо ми сами любити,
коли хочемо, щоб любили нас??? Є в мене такі сумління, що дівчину,
наприклад, яка не поважає своїх батьків, кривиться коли бачить малечу,
та терпіти не може тваринок, ніхто так і нормально не покохає, бо вона
сама цього не вміє робити.
Тоже насамперед треба придивитися до себе, до своїх думок, вчинків.
Якщо поруч нема коханої людини, але так хочеться дарувати комусь своє
тепло - тож можна завести якесь цуценя і любити його. А воно любитиме
вас. А там, в недалекому майбутньому, гуляючи зі своїм пухнастиком
можна зустріти другу половинку ;)
Автор: Milagros.
|
