Повне ім'я: Ендрю Блайз. Народилася 22 лютого 1975 р. у Лос-Анджелесі.

Білява секс-бомба з карими очами й по-дитячі юним личком трохи нагадує Мерилін Монро, що іноді намагається наслідувати, як наприклад, у невеликій ролі в «Бетмені назавжди» (1995). Звичкою же шокувати публіку Дрю Беррімор викликає неминучі асоціації з іншою блондинкою - Мадонною.

Дрю Беррімор походить із театральної династії. Її прадід - знаменитий актор Джон Беррімор, серед предків - Моріс, Лайонел й Етель Беррімор. Її власна кар'єра почалася досить енергійно. Дрю Беррімор знімалася в рекламних роликах, коли їй ще не було й року, в 1982 р. зіграла сестру головного героя в «І.Т. Іншопланетянині» (до речі сказати, Стівен Спілберг - її хрещений батько). Потім пішло трохи менш удалих у порівнянні з «Іншопланетянином», але досить помітних ролей, як, наприклад, наділена надприродними здатностями дівчинка в картині «Воспламеняющая поглядом» або робота в «Непримиренних протиріччях», за що була висунута на премію «Золотий глобус». Дрю Бэрримор Ще що не досягла повноліття стала ідолом Америки. Очевидно, блискавичне перетворення зі звичайної дитини в суперзірку не пройшло безвісти для Дрю.

Вона починає привертати увагу вже не стільки як акторка, скільки як джерело брудних сенсаций: алкоголізм, наркоманія, спроба самогубства, лікування в психіатричній клініці. Кинувши школу, Дрю Беррімор в 15 років пішла від матері (батько залишив родину ще до її народження), а потім подала в суд й одержала право вести свої справи самостійно, зовсім як в «Непримиренних протиріччях». Через рік написала й опублікувала автобіографію «Загублена маленька дівчинка», а в 17 років уже позувала оголеною для «Плейбою».

Весь це час Беррімор продовжувала зніматися, але в серйозних фільмах для неї місця не було - результат скандального поводження на знімальній площадці, сварок з режисерами, арештів за зберігання наркотиків. Дрю Беррімор цілком могла чекати доля багатьох акторів-дітей, які подорослішав, втрачають усяку привабливість, але на початку 90-х м. Дрю на хвилі сумнівної популярності й скандальності повернулася в кіно.

Переломним став фільм «Отрутний плющ», де вона зіграла дівчину, що спокушає батька своєї кращої подруги. Ця дівчина з бідної родини. Вона вводить свою однокласницю в світ пияцтва й розпусти.

Дитині-акторові дуже важко перейти на дорослі ролі. Дрю Беррімор же вирішила цю проблему по-своєму - перемінила амплуа, зіграла сексапільну лиходійку, щоб усі звернули увагу на її підступи, а не вік.

Образ юної аморальної спокусниці надовго закріпився за акторкою. Одну із самих мерзенних німфеток вона зіграла в телефільмі «Історія Емі Фішер» (1993), поставленому по реальних подіях: неповнолітня дівчинка, прозвана «Лолітой з Манхеттена», займалася оральным сексом з батьком свого дружка, а потім застрелила його жінку.

В «Божевільній любові» (1995) вона - божевільна дівчина, що спокушає добропорядного юнака. І тут минуле прийшло на доломогу, оскільки сама вона провела якийсь час у психлікарні (чим можуть похвастатися далеко не всі виконавиці).

За картину «Без розуму від зброї» (1992) вона вдостоїлася нагороди «Золотий глобус». На відміну від інших дівчинок у класі, Аніта починає листуватися з ув'язненим, засудженим за вбивство. Після його виходу на волю починається рух до неминучого трагічного кінця. Аніта в трактуванні Беррімор - підліток, що виголодався по любові: її кинула матір, живе вона з її колишнім коханцем. Вона б пішла за всяким, хто виявив би до неї доброту. І це не більш, ніж випадковість, що на цьому місці виявився злочинець. Убивці, маніяки, психопати - такі герої багатьох картин за участю Дрю Беррімор. В «Моєму другому я» убивця - вона сама, в «Лементі» Веса Крейвена вона - жертва маніяка.

А тим часом з поверненням у кіно скандали не скінчилися. В 1994 р. 19-літня Дрю Беррімор вийшла заміж за власника клубу, що був у півтора разу старше її, і всього через 6 тижнів розвелася. (Пізніше вона знайшла довгоочікувану стабільність у відносинах з гітаристом Еріком Ерландсоном.) В 1995 р. на телевізійному шоу Девіда Леттермана вона роздягнулася в прямому ефірі прямо перед телекамерою, правда так, що її груди були видні лише ведучому. Начебто їй мало позувати оголеною для фото на обкладинках журналів, вона неодноразово імпровізувала сеанси ексгібіціонізму в різних нью-йоркських клубах. Дрю Беррімор не бачить у наготі нічого ганебного й уважає себе всього лише зовсім вільною від забобонів.

Але, незважаючи на всі ці витівки, Дрю Беррімор довела, що вміє непогано грати. Першим після перерви фільмом групи «А» став невдалий «жіночий» вестерн «Погані дівчиська» (1994), найцікавіше в якому - не стільки гра, скільки сцени дії, у яких Дрю Беррімор, приміром, хоробро перестрибує зі спини скакуна на дах візка.

З 1995 р. пішли картини, де вона знімається з такими зірками як Вупі Голдберг, Голді Хоун, Вел Кілмер у відомих режисерів Вуді Аллена, Джоел Шумахера. В «Хлопцях побоку» вона грає дуже енергійну безжурну дівчину, що, кинувши свого коханця-наркомана, пускається в шлях разом із двома подругами. На думку акторки, це одна з її кращих робіт, де їй удалося повністю перевтілитися у свою героїню, багато в чому схожу на неї. У Вуді Аллена в картині «Усі говорять, що я тебе люблю» вона вперше, і не без успіху, спробувала себе в мюзиклі, правда її єдину із усього зоряного складу довелося дублювати - співати Дрю Беррімор зовсім не вміє.