Джилліан підняла завісу, опасливо виглянула назовні й відразу сховалася назад: "Боже! Там, напевно, зібрався весь Мельбурн!" "Поліцейські сказали, що тисяч двадцять, - досить підтвердив Кріс Картер, продюсер "X-Files", намагаючись перекричати шум, що доносився зовні. - Ну тепер-то ти розумієш, про що я говорив? Ти популярніше, ніж яка-небудь Памела Андерсон. Так що там Памела! Будь-яка акторка повіситься, побачивши таку кількість шанувальників. Твоїх, поміть, шанувальників".

Джилліан ошарашенно кивала, намагаючись зібратися з думками. Погодившись годинку пораздавать автографи в найбільшому супермаркеті Мельбурна й, може, відповісти на пару питань, вона й уявити собі не могла, що буде таке стовпотворіння. І головне - із чого? "Секретні матеріали" ідуть усього другий сезон. Ну так, вони популярні, на студію приходять мішки листів від фанатів Дани Скаллі, яку грає Джилліан. Але, зрештою, це адже всього лише телесеріал! "Я ж не Мадонна! - повернувшись до Крісу, випалила Джилліан. - Мені всього 24! Я не знаю, що їм усім сказати!"

"Мадонна? - Картер посміхнувся. - Так Мадонні таке й не снилося. Ти коли-небудь бачила юрбу дівиць, що косять під Мадонну? А тепер подивися туди". Ще раз виглянувши через занавесочки, що відокремлює імпровізовану сцену від бурхливих відвідувачів, Джилліан розглянула зграйку різномастих фанаток від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти років, одягнених точнісінько як Дано Скаллі: строгий темно-синій костюм, руде волосся й беджик з великими буквами "ФБР" на грудях. Особливо гарна була неосяжних розмірів товстуха, одягнена "а-ля Скаллі". Побачивши її задоволену фізіономію, Андерсон мимоволі захихикала: "Цирк якийсь! Дивися, і беджики зробили". Картер виглянув слідом за нею: "Ну так, велика складність - віддрукувати й заламінувать. Правда, у кого-небудь із них він може бути справжнім". Джилліан зачудувалася: "У якому сенсі справжнім? Із ФБР?" "Та ні, дурненька, твоїм власним, - пояснив Картер. - Пам'ятаєш, на одній зі зйомок він пропав? Отож, через тиждень я власними очами бачив аукціон в Інтернеті, де за цей шматок пластику торгувалися десятки фанатів. І знаєш, за скільки він пішов? За півтори тисяч доларів!" Андерсон присвиснула: "Коли мені знадобляться гроші, буду знати, де їх взяти". "Давай-давай, - засміявся Крис. - За твій ліфчик вони пропонували десять тисяч. Так що, поки тобі не дуже потрібні гроші, раджу за ним доглядати. А от тобі ще один сюрприз. Глянь лівіше - бачиш плакат?" Над юрбою колихався гігантський аркуш ватману з дивною абревіатурою "ЦПС". "ЦПС? А що це?" - здивовано запитала Джилліан. "А це... Церква преподобної Скаллі", - витримавши трагічну паузу, повідомив Картер. Все що відбувається доставляло йому щиру насолоду. Дівчина витріщила очі: "Церква?! Що, і така є?" - "Ну, віртуальна, звичайно. В Інтернеті. Відразу добра половина - твої мережні шанувальники, найвідданіші. Ще є "Орден благословенної й загадкової Скаллі", "Суспільство щирих шанувальників Джилліан Андерсон", навіть "Центр запобігання жорстокості стосовно Джилл". Турботливі, як бачиш". Вражена Андерсон мовчала. Виждавши півхвилини, Кріс демонстративно глянув на годинники й промовив: "Ну, пора. Ти впораєшся".

Углядівши Джилліан, юрба взревіла й подалася в її бік, розметавши поліцейські кордони й зваливши на підлогу два важких рекламних плакати з головним слоганом серіалу: "Істина десь поруч". Взвизгнув, Джилліан метнулася під захист здоровенних охоронців, але швидко взяла себе в руки й вийшла до приготовленого мікрофона, з жахом спостерігаючи, як з передніх рядів виносять напівзадавлених тінейджеров. Десь на задньому плані ревіли сирени "швидкої допомоги", бігали медики в білих халатах, під напором людей тріскотіли огородження, і Джилліан на секунду здалося, що все що відбувається - просто сон, дивний сон. Хто б міг припустити, що все обернеться саме так...

...Джилл терпіти не могла великі збіговиська. Та й взагалі навколишнє не дуже-то полюбляла, а в десять років навіть повісила над своїм ліжком плакат зі знаменитою фразою Бріжит Бардо: "Чим більше я пізнаю чоловіків, тим більше люблю собак". Слово "чоловіків" було переправлено на "людей" - Джилл росла дівчинкою категоричної й ніколи, Боже упаси, не мріяла стати акторкою. От гідробіолог - це робота для неї. На якій-небудь вилученій дослідницькій станції, наодинці з дельфінами й косатками. І подалі від цих мерзенних пик! Американців Джилл не любила особливо - на те були свої причини.

Джилліан Лі Андерсон народилася в пригороді Чикаго й, не проживши там і півтора років, відправилася на Карибські острови: її батько займався кінопрокатом і мотався із країни в країну з регулярністю поштового експреса. Дитинство Джилліан пройшло серед квітучих магнолій, юність - у мрячному Лондоні. Сімдесяті - благословенний час: тільки що розпалася група "Бітлз", навколо - суцільні вечірки, тільки й розмов, що про нові рок-групи. Джилліан швидко знайшла мову з однокласниками - її, щоправда, дражнили "янкой-поганкой" за американський акцент й уїдливий характер, але Джилл терпіла це недовго: один раз підійшла до головного свого кривдника й при всіх мовчачи й діловито рушила йому в ніс. Проживши в Лондоні кілька років, дівчинка закохалася в це місто раз і назавжди й весь вільний час бродила по його вузьких вуличках, розглядаючи вітрини маленьких магазинчиков і дружньо бовтаючи з нудьгуючими букіністами. Щастя скінчилося раптово - одного чудового дня папа оголосив, що вони знову переїжджають. Цього разу в маленьке американське містечко Гренд Рапідс, штат Мічиган.

Гренд Рапідс уважався дірою навіть по самих ліберальних мірках, а уж після Лондона він був дірою у квадраті. Яка там мода, яка музика, які вечірки! Джилл іноді здавалося, що ще мало-мало, і по вулицях почнуть розхожувать ковбої із цегельними від вітру обличчями. І уж звичайно своїх нових однокласників вона терпіти не могла - після лондонських приятелів вони здавалися їй просто тупими отморозками. Ті в боргу не залишалися: "вискочку" знову дражнили за акцент, тільки тепер уже за британський. Визираючи ранком у вікно, Джилл не могла стримати сліз - вона ненавиділа це містечко, кожну вулицю й кожен будинок, і найбільше на світі мріяла натягнути всім ніс. І заодно насолити батькам, по милості яких вона стирчить тепер у цьому Богом забутому місці. Летячи на канікули в Лондон, Джилл прощалася з рідними ховаючи в куточку рота єхидну ухмилочку: вона вже знала, як зробити.

...Мама відкрила двері й оторопіла: замість милої відпочилої доні на порозі стояло чудовисько з коміксів "Тварина з каналізації". Виголені скроні й потилиця, яскраво-червоний панковський гребінь, що стирчить сантиметрів на тридцять, важкі армійські черевики "Доктор Мартенc" і грязно-коричневе камуфляжне плаття долара за два. Несамовиту картину завершувала величезна шпилька, що Джилл вставила в проколотий ніс. У Лондоні саме бушувала панк-революція, і кращого способу виявити своє презирство людству було просто не знайти.

Фурор був повним: добропорядні бабусі шарахалися від неї на іншу сторону вулиці, місцеві здоровані непристойно гоготали й показували пальцями, а однокласники дружно вирішили, що дівчисько все-таки з’їхало з глузду. А Джилл була просто щаслива: нехай ці виродки знають, що вона - інша й не хоче мати з ними нічого спільного. "Я відчула себе сильною й незалежною, - через багато років зізнається Андерсон журналу "Fantastic Plactic Mashine". - Це саме те, чого мені так не вистачало". Щоб завершити перетворення, Джилліан протягом тижня розсталася з обридлою невинністю й прийнялася люто пропалювати життя. Тепер над її ліжком висіло ще одне гасло - величезне чорне граффіті "Живи швидко - умри молодим". Джилл прогулювала уроки, через день напивалася дешевою бормотухою і спала з усіма, хто проявляв до неї інтерес ("Навіть із самими останніми виродками - мені чомусь здавалося, що якщо я їм подобаюся, цього досить"). Скінчилося тим, що фото місс Андерсон з'явилося в шкільній стінгазеті з убивчим підписом: "Їй нічого не світить у житті". Джилл затаїла образу й через пару днів підклала в стіл своїй учительці два свинячих ока, які стягнула напередодні з місцевої бойні - за цю витівку її ледве не вигнали зі школи. Навіть на випускному вечорі Джилл не утрималася й улаштувала натуральний дебош: вихлібавши півбутилки поганого віскі, вона вийшла на вулицю й, бурмочучи невиразні лайки, перебила добру половину шкільних вікон. За цим заняттям її й застав поліцейський патруль - залишок ночі Андерсон провела в каталажці пліч-о-пліч із місцевими пьянчугами.

Батьки Джилл тільки головами качали, ворожачи, що відбувається з їхньою улюбленою донею, і заспокоювали себе аргументами із книг по дитячої психології: звичайно, перехідний вік, тяга до саморуйнування... У результаті вони вирішили ні в що не втручатися: перемелеться - борошно буде. Так що, коли Джилліан заявила, що відправляється в Чикаго вступати в театральне училище, містер і міссіс Андерсон полегшено зітхнули: батько в глибині душі був упевнений, що після школи дочка в найкращому разі рвоне в Амстердам торгувати героїном. А театр справа гарна - тим більше що останнім часом Джилл і справді ним захопилася, і в шкільній студії її дуже хвалили. Стоячи на зупинці чекаючи автобуса до Чикаго, Джилліан перераховувала гроші, видані батьком, і прикидала, як вона буде влаштовуватися в незнайомому місті. Про те, що вона робить перший крок до всесвітньої слави, Андерсон звичайно ж і не підозрювала...

...Детектив Карл Колчак задумливо розглядав місце вбивства. Закрита кімната, ні найменших слідів злому. Як удалося вбивці проникнути сюди? І чому так сильно пахне часником? Раптовий шум перервав його думки. Озернувшись, Колчак побачив щось страшне: біле як крейда обличчя й ікла, довгі гострі ікла...

Вампір наближався, і з кожним його кроком парубійко по імені Кріс усе сильніше втискався в крісло. Рука по-зрадницькому потягнулася до пульта, але він упорався зі спокусою: якщо не догледіти, чим усе закінчиться, назавтра його просто засміють - серіалом "Нічний сталкер" "боліли" всі його приятелі. Так що приятелі! Коли на екранах з'являвся безстрашний детектив Колчак, вулиці порожніли по всій Америці. Колчак не просто шукав убивць, у нього були вороги серьозніші: мумії, вампіри, прибульці-перевертні. І за всім цим неодмінно виднівся краєчок гігантської змови: уряд ховає сліди інопланетян, ФБР допомагає сектантам, у секретних ангарах Пентагона стоять літаючі тарілки. У середині сімдесятих американці не довіряли Дядюшке Сему й поголовно вірили в зелених чоловічків: тільки закінчився Уотергейт, починалася ера таблоідов. Газети майоріли заголовками "Мою дочку зґвалтували інопланетяни", а соціологи хапалися за голову: три відсотки американців всерйоз запевняли, що їх викрадали прибульці - десять мільйонів чоловік, немислима цифра!

Кріс Картер збирав вирізки про усім, що стосувалося дивних випадків і паранормальних явищ. НЛО, генетичні виродки, загадкові вбивства хвилювали його більше, ніж футбол, музика або дівчинки. Після коледжу Кріс улаштувався в журнал "Surfing" й захоплено строчив неправдиві історії про зомбірованних баскетболістів і маніяків-ліліпутів, а в перервах - гумористичні історії з життя серферов. Хлопця помітили: студія Діснея запропонувала йому місце штатного сценариста комедійних серіалів. Так у респектабельному офісі з'явився дивний куточок: невелика кімната, до стелі завалена дешевими таблоідами, коміксами й книжонками із серії "Загадки двадцятого століття", посередині якої сидів неголений хлопець,що захопленно малює на шматку ватману схему всесвітньої змови - так, на майбутнє. Начерки знадобилися незабаром: в 1993-м Картера переманили в престижну медіакорпорацію "Fox Network" - становити сітку телепрограм і продюсувать нові телешоу. Не пройшло й тижня, як Кріс приніс начальникам свою блакитну мрію - розробку нового серіалу під умовною назвою "Секретні матеріали".

"Розумієте, краще моменту не придумаєш, - схвильовано пояснював Картер недовірливим босам. - Америка збожеволіла на змовах, прибульцях і таємних суспільствах. Пів країни параноїків, і всі вони - наші клієнти. Кеннеді вбили масони! ЦРУ ховає заморожені тіла марсіан! Знаєте, скільки заробляють власники "жовтих газет"? Прийшла пора й нам зробити на цьому гроші!" Серіал передбачалося присвятити роботі спецпідрозділа ФБР, що займається незвичайними явищами, головні герої - агент Фокc Малдер, якому на кожному кроці ввижаються чаклуни, марсіане й урядові шпигуни, і судмедексперт Дана Скаллі, що не вірить ні в Бога, ні в чорта, ні в коцюбу. Ідея здалася привабливою, і щасливому Картеру виділили гроші на кастинг і зйомки пілотної серії: буде відгук у глядачів - продовжимо, немає - виходить, не судилося.

Малдера знайшли практично відразу: актор Девід Духовни хоч і не був дуже знаменитий, зате мав солідний досвід участі в телепостановках. А от у ролі Скаллі в "Fox Nework" бажали бачити довгоногу блондинку з пишними грудьми - що-небудь начебто Памели Андерсон, щоб чоловіки не відлипали від екранів. Тому резюме якоїсь Джилліан Андерсон ледве було не відправилося в кошик: у її послужному списку значилася лише одна другорядна роль у якомусь заштатному телесеріалі, що закрився після першої ж серії. Коли Джилл увійшла в кімнату, члени комісії переглянулися й негативно покачали головами: ні при яких умовах. Півтора метра ростом, у мішкуватому костюмі й з великим романським носом - така кандидатка не зацікавила їх ні на мить.

Зате Кріс Картер був убитий. Без сумніву, це була вона. Спеціальний агент Дана Скаллі. Саме такою він її собі й уявляв.

...Для Джилліан цей кастинг нічим не відрізнявся від нескінченної низки інших, на які вона з тупою завзятістю ходила вже цілий рік. Сто п'ятдесят разів дівчина розсилала своє резюме, стояла перед нудьгуючими продюсерами й вислухувала стандартну фразу: "Чекайте, вам подзвонять". Звичайно, ніхто не подзвонив. Але ж скільки було надій, коли після дипломного спектаклю в Чиказькому університеті драми до Джилліан підійшов елегантний телепень у дорогому костюмі й представився: "Я з агентства "Вільям Морріс". Ми могли б вами зайнятися, дівчина". Зрозуміло, за відсотки від майбутніх контрактів, і до того ж треба було переїхати в Лос-Анджелес, ближче до голлівудських фірм, але її помітили! І "Вільям Морріс" - дуже відоме акторське агентство. Джилліан погодилася не роздумуючи й у перший же день по приїзду одержала товстий стос паперів - розклад кастингов. Ток-шоу, малобюджетні фільми, рекламні ролики - вона пробувалася всюди, і всюди одержувала відмову. За рік їй удалося знятися тільки в одному телесеріалі, але роль була крихітна, та й сам серіал негайно ж закрили через низький рейтинг. Довелося влаштовуватися на роботу - дівчиною на телефоні, офіціанткою, ким завгодно. Справи йшли усе гірше й гірше: за рік - ні однієї пристойної ролі, гроші - на нулі. У день, коли їй прийшло запрошення на проби нового серіалу для "Fox Network", Андерсон підвела невтішні підсумки: акторки з неї не вийшло, напевно, прийдеться повертатися додому.

...Картер у розпачі метався по кабінеті: "Убий мене Бог, якщо вона не створена для цієї ролі! Можете мене звільнити, закрити програму, але благаю - дайте їй ще один шанс". Боси здивовано качали головами: "Так кинь, Кріс, це пропаща справа. Дівчинка не знає, з якої сторони підходити до мікрофону. Та й виглядає так у нас є крихітик посексуальніше". "Так нам не потрібно посексуальніше! - забувши про субординацію, заволав Картер. - Нам потрібна строга, жіночна, сильна натура! Зовсім інший типаж". "Ну добре, - зважився нарешті хтось із начальства. - Нехай зіграє шматок разом з Духовни. Але врахуй - якщо ти збираєшся робити серіал для феміністок, забудь про це відразу".

Картер настояв - і не помилився. З перших хвилин проби всім стало ясно: Девід і Джилліан немов створене друг для друга. Так буває: на площадку виходять два незнайомих чоловіки й грають так, немов репетирували все життя. Таємниця, чарівництво - щоб знайти такий дует, продюсери готові продати душу дияволові. Картер зірвав джек-пот, витягнув свій щасливий квиток - тепер справа була за реакцією глядачів і критиків.

І вона не змусила себе чекати. Першу серію зустріли із захватом, другу - з обожнюванням, заради третьої вже готові були кинути всі справи. Епітет "культовий" приліпився до серіалу негайно ж, потім поповз нагору рейтинг, з'явилися перші нагороди й номінації. Знімальна група працювала як проклята по п'ятнадцятьох годин у день шість днів у тиждень. Картер уже підраховував майбутні дивіденди, сюжетні лінії були розписані на рік уперед - "Секретні матеріали" ставали безвідмовною машиною по виробництву параної. Але раптово трапилося те, чого не міг очікувати ніхто...

Узимку 1993 року команда "X-Files" закотила пишний банкет, щоб відсвяткувати зростаючу популярність серіалу. По залі бродили відомі ведучі, великі продюсери й телемагнати, а проміж них - віщуни, ворожки і ясновидющі, запрошені для більшого колориту. Наприкінці вечора до Андерсон підійшла невисока жінка з мутним поглядом й, подивившись кудись мимо Джилл, неголосно сказала: "Незабаром у вас буде дитина. Дівчинка".

Джилліан тільки розсміялася. Дитина? Що за дурниця! Та й від кого? У неї й бойфренда-то немає. До того ж заводити дитину зараз, коли серіал тільки розкрутилася, - чистої води самогубство. Ніхто не буде скасовувати зйомки через те, що місс Андерсон раптом вирішила стати матір'ю, - її просто викинуть на вулицю, і все.

А через два місяці Джилліан завагітніла.

Людину, що пустив під укіс налагоджене підприємство за назвою "Секретні матеріали", кликали Клайд Клотц. Чарівний арт-директор зі знімальної групи, душа компанії, він зійшовся із Джиллиін на ґрунті любові до японської кухні. Побалакавши якось про порівняльні особливості сусі й сасимі, Клайд став частенько заскакувати в її трейлер перекусити між дублями - Джилл обожнювала японську їжу й завжди тримала в холодильнику що-небудь екзотичне. Так, слово за слово, зустріч за зустріччю - місяць через вони стояли в аеропорті, очікуючи літака на Гавайі. Ніхто, навіть найближчі друзі, не підозрювали, що парочка вирішила обвінчатися - причому найекстравагантнішим чином.

...Священик був лисий, як більярдна куля, і безперервно посміхався. У лівій руці він тримав мобільний телефон, у правій - ключі від потужного джипу: "Ну, поїхали, знайдемо підходяще місце". Джилл і Клайд довго думали, яку б релігію їм вибрати для вінчання - до віри вони ставилися як до набору занятних ритуалів - і в результаті вибрали буддизм. Вони котили по мальовничих дорогах острова, придивляючись до тінистих галявин і блакитних заток, і в результаті вибрали симпатичне поле для гольфа на березі моря. Там й обвінчалися - прямо біля сімнадцятої лунки. Щаслива Джилліан побігла на пошту й відправила лист батькам, підписавши на конверті: "Розкрити першого січня", - таємниця повинна була залишитися таємницею. Ніч молодята провели дуже романтичну: сиділи на пагорбі й виглядали в небі НЛО, як і покладено працівникам "Секретних матеріалів". А через місяць Джилліан прибігла до чоловіка в сльозах: тест показав, що вона чекає дитину.

Новини гірше було неможливо й уявити. Серіал розпланований, епізоди продумані, життя розписане на рік уперед. І отут таке... Що скаже Картер? Що скаже керівництво? А знімальна група? Джилліан була в шоку - вона не хотіла робити аборт, але й відмовитися від ролі теж не могла. Духовні, котрому Джилл подзвонила негайно ж, пару хвилин подавленно мовчав, але потім став умовляти її залишити дитину: "Серіал - це дурниця, це всього лише робота". Легко сказати - дурниця...

Коли про вагітності Джилліан довідалися на студії, вибухнула буря. Багряний від сказу Картер носився по коридорах, гаркаючи на молоденьких стажисток: його геніальне підприємство розвалювалося на очах, адже без Андерсон серіал втратить все зачарування. Начальство обурювалося: вони угрохали на "X-Files" купу грошей, і тепер, коли нарешті з'явилися перші дивіденди, ця нахабниця здумала народити! Картер був викликаний на килим і почув чимало "приємних" слів про своє вміння підбирати персонал. "Нам вона відразу не сподобалася! - ревів співвласник "Fox Network". - Це все твоя ідіотська впертість!" Всерйоз обговорювалися плани заміни Джилліан іншою акторкою: зрештою, на "Секретні матеріали" працюють кращі сценаристи, можна скласти що-небудь. І отут Картер завмер: "Постійте-постійте... Так, може, нам придумати який-небудь хід і зберегти Андерсон, а?"

Джилліан урятувало те, що сценарії писалися всього за тиждень до виходу чергової серії на екран - завжди можна було що-небудь оперативне підправити. Коли вагітність було вже неможливо сховати, оператори стали проявляти чудеса спритності: Джилліан знімали позаду, збоку, зверху, її одягали в мішкуватий дощовик, що практично повністю приховував фігуру, а репліки скоротили до мінімуму. Вона перебувала на знімальній площадці аж до дев'ятого місяця, але попереду залишалося найважче - пологи. Щоб виграти час, команда сценаристів придумала геніальний трюк.

По новій легенді, ФБР зненацька розпустило відділ Малдера й Скаллі, і через деякий час Скаллі пропала без звістки. Безутішний Малдер шукав її всюди, представляючи найстрашніше - в одну з ночей йому навіть сниться, що прибульці використають його напарницю в жахливих досвідах, накачуючи її зсередини якоюсь речовиною. (Для цієї сцени Андерсон не довелося гримуватися - вона саме була на восьмому місяці.) Поки Малдер проводив розслідування, Джилліан приходила в себе після довгих і болісних пологів (їй довелося робити кесарев ростин). Вона настільки ослабшала, що із працею пересувалася без сторонньої допомоги й, подзвонивши Картеру через день після пологів, благала дати їй хоча б місяць відпочинку.

Відповідь була коротка: "Ти граєш у наступній серії. Готуйся".

На щастя, по сценарії більшу частину часу вона лежала в грудці, приходячи в себе після таємничого зникнення. Зате серії вийшли чи ледве не кращими за увесь час існування "Секретних матеріалів". За цей сезон серіал одержав п'ять "Еммі" підряд, а трохи пізніше - і "Золотих Глобусів". Критики захлиналися в чудових ступенях: "Ніколи ще міссіс Андерсон не грала так природно, так переконливо!" Якби вони знали, що це була не зовсім гра...

Дочку назвали Пайпер Мару, і Джилліан зізнавалася репортерам, що в таких муках, напевно, не народжувалася жодна дівчинка: адже вона не знімалася всього десять днів! І ніхто нічого не запідозрив. Але ще страшніше виявилося інше: Джилліан зрозуміла, що зусилля, які вона затратила, того не коштували. Тому що Джилліан Андерсон, зірка "Секретних матеріалів", зненавиділа цей серіал лютою ненавистю.

Картер, якого вона ще недавно боготворила, після історії з родами став викликати в неї стійку відразу. До того ж зовсім випадково з'ясувалося, що Крис, ця лукава тварина, платив їй рівно в десять разів менше, ніж Девіду Духовни. Ну, звичайно, спочатку той був відоміше й досвідченіше, ніж вона, але теперь-то вони працюють на рівних! Джилліан закотила натуральну істерику в пресі й домоглася збільшення - тепер Девід одержував усього у два рази більше її. Джилл бісило все: репортери, які переслідували її на кожному кроці, тупі фанати з їхніми нескінченними проханнями автографів, навіть власний чоловік! Клайд виявився досить занудотним типом, особливо після того, як його викинули з команди "X-Files" (а це відбулося, звичайно, відразу після народження дитини - щоб надалі неповадно було виводити з ладу провідних акторок). Наприкінці четвертого сезону Андерсон озивалася про серіал не інакше, як про "задушливу діру". І те сказати - кому приємно раз за разом читати в газетах, що вона повторюється й ні на що, крім ролі Скаллі, не здатна?

Перспектива назавжди залишитися "агентом Скаллі" лякала її найбільше. Джилліан намагалася як могла - фотографувалася в зухвалих убраннях для обкладинок провідних журналів, знімалася в дивних епізодичних ролях, навіть завела собі роман на стороні, але все було впусту - преса висміювала її спроби "стати іншою", а фанати, яких до цього часу розвелася незліченна кількість, "чемно" пообіцяли відкрутити їй голову, якщо вона ще хоч раз зв'яжеться з ким-небудь, крім власного чоловіка. Ну, або Малдера, розуміє. До того ж всюдисущі журналісти з'ясували, що її новий коханець, хтось Адріан Хьюз, уже п'ять разів обвинувачувався в сексуальних домаганнях; спливли брудні історії зі зґвалтуваннями й побоями нещасних жінок, і Джилліан довго не могла відмитися від цієї історії. Все це повинне було якось закінчитися - так воно й вийшло.

Одного чудового дня Андерсон пропала - тепер уже по-справжньому. Знімальна група ледве з розуму не зійшла: валяться плани, підтискають строки виходу нової серії! Як бути? Детективи, у терміновому порядку найняті Картером, доповіли, що слід Андерсон губиться в міжнародному аеропорті Ванкуверу. Усі вирішили, що Джилл все-таки виконала свою обіцянку кинути серіал до чортової матері (останнім часом вона повторювала про це в кожному інтерв'ю), і почали терміновий відбір акторок на заміну. Але раптом Андерсон повернулася - бадьора, життєрадісна, готова працювати. Вона без питань виплатила гігантську неустойку й привселюдно оголосила про своє рішення: вона буде грати в "Секретних матеріалах" стільки, скільки буде потрібно, і крім того - вона розводиться. Завтра ж.

Скандал зам'яли. Ніхто ні про що не довідався. І тільки через пару місяців в інтерв'ю маленькій канадській радіостанції Джилліан відкрила завісу таємниці своєї раптової втечі. "Пом’ятаєте ту дивну жінку? - запитала вона в ведучої. - Ну, що пророчила мені народження дочки? Отож, коли моє життя перетворилося в суще пекло, я знову її знайшла. У дерев'яній халупі на березі озера... Як - не запитуйте. І от що вона мені порадила: розвестися, залишитися в серіалі, виховувати дочку. Ну, і ще дещо... Загалом, незабаром мене чекають великі зміни. Які? А от цього я вам не скажу".

І посміхнулася своєю відомою посмішкою.